У вас голова розколюється й хочеться тільки одного – тиші. Дитина ж з лементами носиться по будинкові й ніякі прохання на нього не діють. «От егоїст» - зітхаєте ви…

Ми найчастіше не помічаємо момент появи егоїстичних почуттів у нашому маляті, зате потім неминуче зустрічаємося з наслідками цього недогляду. Егоїзм, звичайно, - украй неприємна якість, але, за твердженням психологів, у ранньому віці дитині «покладене» бути егоїстичним. Маля щиро впевнене, що саме він – центр, навколо якого обертається увесь світ. Почасти це так: у певний період батьки й близькі підбудовуються під ритм життя самого маленького члена родини. До того ж, пізнаючи світ, крихта поки опирається на власні відчуття й знання.

Так званий егоцентризм – властивість мислення дітей до 5-6 років. Наприклад, карапуз упевнений - сонце спеціальне заглядає до нього у віконце, щоб покликати на прогулянку. Ну а «противна» шафа навмисно встала на його шляху, коли він біг. Для нього є загадкою, чому це мама не грає з ним щораз, коли це потрібно. Але в міру розвитку «природній» егоїзм долається. Тим часом як подолати «психологічний» егоїзм набагато сутужніше.

Підростаючи, дитина усе менше потребує вашої допомоги. Тепер має сенс надавати їй досить самостійності, давати можливість приймати усвідомлені рішення. Дуже важливо не упустити певний момент, переглянувши ваше відношення до маляти. Перестаньте робити за нього те, із чим він цілком готовий упоратися сам!

Карапуз, якого вічно посилено опікують, обгороджують від труднощів, звикає до думки, що так повинне бути. Він продовжує вимагати підвищеної уваги до своєї персони. Коли при цьому дитину не вчать прикладати самостійні зусилля для досягнення бажаного, а підносять усе «на блюдечку із блакитною облямівкою» можна затверджувати із упевненістю: ви власними руками зрощуєте класичного егоїста

Чи Є щеплення від себелюбності? Мабуть. Чуйність до інтересів і потребам інших людей – кращі «ліки» від егоїзму. Навчите маляти звертати увагу на те, що відбувається в житті його близьких. Це ставиться не тільки до побуту, але й до настрою, самопочуття членів родини. Помніть, як у вірші Е. Благініної: «Мама спить, вона утомилася, ну і я грати не стала…»? Не дивуйтеся, якщо спочатку вам доведеться «на пальцях» пояснювати дитині який настрій у вас або в тата. Заохочуйте його, коли він допомагає кому-небудь із домочадців, при цьому поясните, що розраховувати на допомогу інших, може лише той, хто сам озивається на прохання.

Діючи таким чином, ви допоможете маляті придбати незамінні якості, які знадобляться йому в спілкуванні з однолітками й учителями, а пізніше - і майбутніми колегами по роботі