Молоко — найперший продукт, який ми починаємо приймати в їжу, тільки-но з’явившись на світ. І в більшості людей воно до кінця життя займає почесне місце на столі й у холодильнику. Найчастіше — це коров’яче молоко й продукти, з нього, що виготовляються. А «відкрили» його для себе люди близько 7 — 8 тисяч років тому, про що свідчать численні археологічні дані. У районі Вавилона, приміром, на одному з будинків, вік якого 6 тис. років, виявили бордюр із зображенням людей, що доїли корів, і високі глечики. А на Україні, на розкопках Трипілля археологи знайшли дійниці й відстійники для готування сиру, яким більш 5 тисяч років. І це притім, що споконвічно одомашнених корів використовували як тяглову робочу силу поряд з кіньми, а молока вони, як і всі тварини «давали» рівно стільки, скільки потрібно було, щоб вигодувати телят. І спочатку люди просто висмоктували молоко прямо з вим’я, а вже потім додумалися доїти. В 70- 80 рр. XIX століття в Європейській Росії від корови в середньому одержували 300 л молока на рік, до кінця століття удої підвищилися до 800 — 900 л. А зараз рекордом уважається удій від кубинської корови Урба Бланка («Біле вим’я»), яка в самий «урожайний» рік дала 27 672 л молока

Усім дає здоров’я молоко коров’яче. І не тільки коров’яче!

Із прадавніх часів люди звернули увагу на цілющі властивості молока. Гіппократ прописував його своїм пацієнтам, причому він уже відзначив різні властивості молока різних тварин: козяче й кобиляче молоко він рекомендував при туберкульозі, а коров’яче — при подагрі й недокрів’ї. Особливо високо давньогрецький лікар цінував молоко ослиць. Прадавні римляни навіть уважали його відмінним засобом проти зморшок: відомо, що друга дружина імператора Нерона приймала ванни з ослиного молока, і в будь-якій подорожі її супроводжувала череда цих тварин

Як бачимо, люди пристосувалися одержувати коштовне молоко не тільки від корів, а від тих тварин, які удосталь водилися в тій або іншій місцевості: коней, яків, оленів, верблюдиць, ослиць, буйволиць, лам. Найчастіше воно сильно відрізняється від звичного нам коров’ячого. Так, овече молоко — удвічі масніше. Верблюже молоко має солодко-солоний смак, у ньому 5, 5% жиру, 3, 7% і підвищений вміст солей фосфору й кальцію. Народи півночі вживають у їжу молоко важенок, самок північного оленя — це саме жирне з відомих молоко, воно в 4 рази масніше коров’ячого

У середні століття інтерес до лікувальних властивостей молоко згас, але потім знову відродився — особливо після висловлення академіка І.П. Павлова про те, що « між сортами людської їжі в надзвичайному стані перебуває молоко, і це згодне визнання, як повсякденного досвіду, так і медицини…».

Однак за всіх часів люди зустрічалися із проблемою: коротким терміном зберігання свіжого молока. Першою ємністю для його зберігання стала глиняна посудина. І дотепер у селах глиняні глечики служать для цієї мети. Справа в тому, що глина має низьку теплопровідність, молоко в ній довше не нагрівається, а отже й довше не скисає. Але найголовнішою умовою зберігання була ідеальна чистота — посуду, коров’ячого (козячого й т.п.) вим’я, рук і одягу молочарки. Втім, на які хитрування не йшли люди, молоко продовжувало скисати. Але згодом виявилося, що й «,молоко, що зіпсувалося» теж може на щось згодитися

Молочні продукти

Складно сказати, який з молочних продуктів людство відкрило для себе першим. Для нас самими звичними є вершки, сметана й кисляк. Варто залишити свіже молоко в теплім місці, як на його поверхні зберуться вершки, які незабаром перетворяться в сметану, а молоко під ними розшарується, і вийде кисляк. Сметана, до речі, є традиційним слов’янським продуктом. За рубежем її робити почали тільки після Другої світової війни, причому в США й Аргентині її до цих пір називають «російські вершки». Масло в стародавності вміли виготовляти тільки північні племена Німеччини. Норвежці брали його із собою в морські походи. А от в Італії масло, приміром, з’явилося тільки IX столітті й поширилося по Південній Європі. Причому довгий час масло залишалося дуже дорогим продуктом, доступним тільки багатим людям, через трудомісткість процесу його одержання

Зараз же ми можемо насолоджуватися не тільки «рідними» молочними продуктами, але й багатьма раніше не веденими нашим співвітчизникам. У супермаркетах повно всіляких йогуртів, які під такою назвою раніше були поширені тільки в Греції Сході й Західній Європі (хоча кавказький «мацоні» виходить точно таким же способом). У Єгипті ж цей продукт відомий як лебен, в Ірані — як масть, в Індії — дахи. А скільки всього ще незвіданого! Кримські татари, наприклад, їдять каймак — зняті з кип’яченого або пряженого молока й поквашені вершки, а також — одержуваний з них сир. На Північному Кавказі, віджимаючи кисле молоко, роблять джургут. А якщо розвести його кислим молоком, виходить айран. В Узбекистані з молока верблюдиць готовлять шубат, або чал — сильно пінливий напій з яскраво вираженим кисломолочним смаком і дріжджовим запахом

Загалом, чого тільки не зроблять із молока! Але головне — усе це корисно. Так що подорожуйте й відкривайте для себе нові смаки: благо, «молочні ріки» є практично скрізь, а кисіль ми й самі зварити зуміємо